VI зал

VI зал

Людство знаходить всесвітній океан,
що дарований йому нібито спеціально для того,
щоб зв’язати людей в єдине ціле, в одну родину.

Ціолковський К.Е.

Космос дає нам шанс по-новому поглянути на
наш світ, побачити перспективи, які мають
важливе значення для всіх нас, для майбутнього
Землі.

Кевін Келлі

Експозиція шостого залу під назвою „Від польоту Юрія Гагаріна до „Морського старту”. Навколосвітня подорож „Руслана” присвячена сучасній космонавтиці та авіації в Україні, зв’язкам провідних українських аерокосмічних підприємств з профільними організаціями Росії, інших країн, визначним подіям, видатним діячам у галузі авіації та космонавтики другої половини ХХ ст., що пов’язані з Полтавщиною.

Відкривається експозиція залу розділом, який містить матеріали про історію, досвід, перспективи Дніпровського ракетно-космічного Центру в м. Дніпропетровську – одного з провідних підприємств галузі в Україні.

Виробниче об’єднання „Південний машинобудівний завод” і КБ „Південне” ім. М.К. Янгеля мають свою історію. Автомобільний гігант на Дніпрі був перетворений на великий ракетний завод, на якому розпочало свою діяльність КБ з розробки стратегічних ракет. Державне КБ „Південне” засноване 1954-го року. Тут були створені декілька поколінь ракетних комплексів, що забезпечили стратегічний паритет. Світове визнання отримали космічні РН „Космос”, „Зеніт”, „Дніпро”, різнофункціональні супутники, КА „Космос”, „Метеор”, „Аріадна”, „Січ”, „Океан” та ін. Завдяки досягненням Дніпровського РКЦ Україна гідно підтримує у світі авторитет космічної держави.

Розділ "Дністровський ракето-космічний центр"

На одному зі стендів розділу розміщено світлини, які розкривають цю тему: головний корпус КБ; портрети головних, генеральних конструкторів М. Янгеля, В. Будника, В. Уткіна, С. Конюхова; перші супутники КБ та ін.

Ілюстрована (малюнками, світлинами) таблиця-схема показує зародження та розвиток головних напрямів діяльності Центру, характеризує вироби, що створені в ДРКЦ з 1960-го до початку 2000-х рр. Серед них: КА (малі уніфіковані апарати серії ДС; автоматичні універсальні ОС серії АУОС-З; КА природо-ресурсного напрямку серії „Океан”; юстирувальні калібрувальні КА серії „Тайфун”; КА радіоелектронного спостереження серії „Целина”; КА серії „Інтеркосмос”; космічна система спостереження за підстилаючою поверхнею Землі „Січ-1”), космічні РН („Космос”, „Інтеркосмос”, „Циклон-2” (1960-1970); „Циклон-3” (1975-1980); „Зеніт-2”, прискорювачі РН „Енергія” (1985-1990); „Дніпро” (створена на базі міжконтинентальних ракет РС-20 – SS-18 за класифікацією НАТО), „Зеніт-3SL” (1990-2000); бойові ракети стратегічного призначення.

Таблицю-схему доповнюють кольорові фотознімки ШСЗ „Січ-1”, КА „Океан-О” та „Коронас-Ф”, а також РН „Дніпро” в польоті.

Наприкінці 1960-х – на початку 1970-х рр. в СРСР налічувалось 7 типів РН, що були розроблені на базі 4 різних бойових ракет, в яких використовувались 13 типів ракетних блоків, 15 типів установок двигунів на 8 різних компонентах палива, 7 систем керування. Для підготовки та проведення пусків цих РН використовувались 12 технічних і 10 стартових позицій, на яких було зайнято більше 5 тис. людей.

Трьома основними серійними заводами вважалися ПМЗ (Україна), „Прогрес” та ім. Хрунічева (РФ).

У середині 1970-х рр. як один з головних було обрано напрямок робіт під керівництвом Генеральних конструкторів В.П. Глушка та В.Ф. Уткіна зі створення сімейства РН, до яких увійшли РН середнього класу „Зеніт”, важкого класу – „Енергія”, надважкого – „Вулкан”. Блок першого ступеню РН „Зеніт” був уніфікований для використання у складі перших ступенів „Енергія” (4 шт.) та „Вулкана” (8 шт.).

Розповіді про стан та розвиток ракетно-космічної галузі в Україні додають доказовості моделі ракет-носіїв ДРКЦ „Зеніт” і „Циклон”, що виготовлені та подаровані музею дніпропетровськими ракетниками.

„Зеніт” – РН середнього класу. Вантажопідйомність – до 14 т. Має двоступеневу схему (може бути з розгінним блоком). Загальна довжина з головним обтічником – 57 м; максимальний діаметр корпусу – 3,9 м; стартова маса – 445 т. Працює на двигунах РД-180, паливо – рідкий кисень і гас.

„Циклон” – серія РН легкого класу. Створені на базі потужної бойової ракети Р-36. Експлуатуються з 1969 р. Конструктивно „Циклон” складається з трьох послідовно з’єднаних ступіней. Загальна довжина ракети з головним обтічником – близько 40 м; діаметр корпусу першої та другої ступіней – 3 м, третьої – 2, 7 м. Працює на РРД на самозаймистих компонентах палива (несиметричний діметілгідразин та азотний тетроксид).

Існує перспективна домовленість між Україною та Бразилією про запуски РН „Циклон-4” з бразильського космодрому Алкантара. „Циклон-3” виводив на орбіту КА „Целина Д”, „Метеор”, „Муссон”, „Стрела”, російські супутники „Космос”, „Гонець” з космодрому Плесецьк (РФ).

Унікальними є експоновані в залі круглий ілюмінатор з двома стеклами та уніфіковане крісло для катапультування К-36Л.

Ілюмінатор разом з макетом першого ШСЗ є одними з перших експонатів музею, що їх передала до фондів фірма академіка В.П. Глушка (м. Химки Московської області). Крісло – дар полтавцям від челомеївського підприємства (м. Реутов Московської області).

Ілюмінатор – засклене вікно у відсіку (корпусі) КА. Призначене для проведення робіт з різноманітною апаратурою (під час здійснення навігаційних вимірювань, орієнтації, зближення, стикування, фото — та кінозйомок, TV-передач, астрономічних спостережень), візуального спостереження за оточуючим середовищем, освітлення інтер’єру житлового відсіку і т. ін. У житловому відсіку та апараті, що повертається, встановлюються герметичні ілюмінатори (саме такий представлено в експозиції). Вони можуть бути також негерметичними (наприклад, на обтічнику). Складається ілюмінатор із засклення та окантовки. Матеріалом для засклення слугує кварцове або органічне скло, марка якого визначається призначенням та умовами експлуатації ілюмінатора. Основними характеристиками ілюмінаторів є висока жароміцність, термостійкість, твердість, міцність, стійкість до впливу вологи та вуглекислого газу.

За формою ілюмінатори можуть бути круглі, прямокутні, трикутні (як, наприклад, у місячній кабіні КК „Аполлон”). Кількість ілюмінаторів в одному герметичному відсіку може бути різною: в апараті, що повертається, КК „Аполлон” – 5, у робочому відсіку ОС „Салют” – 14 і т. д. У житлових відсіках ілюмінатори, зазвичай, мають від двох до чотирьох стекол (іноді з різними пристроями – електрообігрівом, шторками, чохлами та іншими, які запобігають їх запотіванню, обледенінню, забрудненню від зовнішніх та внутрішніх факторів).

Крісло для катапультування "К-36Л"

Уніфіковане крісло для катапультування К-36Л (Л – „легке”) використовується для покидання пілотом кабіни ЛА в аварійній ситуації.

Після появи наприкінці 1940-х рр. реактивних літаків їх швидкість за короткий термін наблизилася до швидкості звуку, а потім і перевищила її. Покинути літак у випадку аварії в повітрі стало набагато складніше, ніж раніше. Навантаження на льотчика при швидкості польоту 500 км/год. при спробі вийти у повітряний потік досягали таких величин, що на їх подолання не вистачало фізичних сил.

На допомогу прийшла відома з давніх часів катапульта.

У середині 1960-х рр. завод „Звезда” (с. Таміліно Московської області) представив на державні випробування уніфіковане крісло для катапультування типу К-36, яке можна було встановити на будь-який літак. Колективом цього заводу під керівництвом головного конструктора Г.І. Северина вперше у світовій практиці була створена також система, що автоматично рятувала життя льотчика в той момент, коли ситуація з літаком на режимі зльоту і посадки ставала неконтрольованою. Вона була випробувана з унікальним результатом: всі 100 % тих, хто скористався кріслами з системою автоматичного катапультування, врятувалися. Льотчики називають ці крісла „ангелами-рятівниками”.

Здійснено вже сотні катапультувань у реальній обстановці в різних умовах і через різні причини. 97% – успішно. 3% невдач пов’язані, головним чином, з відмовами систем при аварії. Установка для катапультування дозволяє рятувати льотчика на всіх висотах льотної експлуатації, на швидкості польоту від 0 до 1300-1400 км/год.

Нині К-36 встановлено практично на всіх перспективних літаках ВПС.

Застосовується крісло для катапультування типу К-36 зі спеціальним обладнанням і для катапультування космонавта. Воно забезпечує віддалення космонавта на безпечну відстань від кабіні КК та приземлення на парашуті.

Крісло для катапультування застосовувалося на КК „Восток” як засіб приземлення космонавта (катапультування на висоті 7 км) і призначалося для аварійного покидання КК на початковому відрізку польоту РН (від моменту пуску до висоти 4 км).

Крісло оснащено низкою систем і пристроїв: піротехнічним механізмом, що стріляє (іноді з додатковими пороховими ракетними прискорювачами); парашутними системами; недоторканим аварійним запасом (НАЗ); механізмами для кріплення та утримання тіла космонавта; відділення космонавта від крісла; автоматичними пристроями, що забезпечують задану послідовність операцій у залежності від висоти та швидкості в момент катапультування.

Застосовують крісло для катапультування разом з висотним захисним спорядженням (скафандром або спеціальним висотним костюмом). Передбачено запас кисню в балонах та пристрої для вентиляції скафандра.

Умовний фрагмент орбітальної станції

В експозиції залу відтворено умовний фрагмент орбітальної станції.До нього ввійшли повітряний насос для прокачування повітря через регенеративний патрон (встановлювався на КК „Союз”),регенеративний патрон для поглинання вуглекислого газу та виділення кисню в атмосферу КК, пристрій для збирання вологи в атмосфері КК та підготовки води для технічних потреб, висотно-рятувальний скафандр В.Д. Зудова, використовувався космонавтом під час польоту на КК „Союз” в 1976 р.; кольорові світлини на тему: „Умови праці, проведення експериментів, побутове обладнання, обладнання для фізичних вправ і медична апаратура на ОС”.

Висотно-рятувальний скафандр призначений для забезпечення життєдіяльності космонавта в разі розгерметизації кабіни КК, при катапультуванні на великих висотах і швидкості польоту, на відрізках виведення, стикування, спуску з орбіти, для захисту від дії високих або низьких температур. Складається з м’якого герметичного костюму з трьома оболонками, що забезпечують постачання космонавту кисню для дихання, вентиляцію скафандра та відвід надлишкового тепла, гермошолома, об’ємних герметичних чобіт і рукавичок, замків для кріплення та шлангів. Є також регулятори та покажчик тиску в скафандрі, запобіжний клапан та інші вимірювальні прилади.

Маса скафандра – 8-10 кг.

У двох вітринах представлені зразки продуктів харчування космонавтів та набір інструментів для слюсарно-механічних та ремонтних робіт під час космічного польоту.

До складу раціону космонавтів входять перші, другі, треті блюда, хліб, кондитерські вироби, соки і т. ін. Всі блюда готуються заздалегідь і потім або консервуються, або сублімуються (збезводнюються). Консервовані блюда упаковуються в металеві банки і туби, а сублімовані – в плівкові пакети. Добове меню складається з декількох десятків найменувань. Калорійність добового раціону – приблизно, 3200 кілокалорій. Регулярна доставка на транспортних і вантажних КК дозволяє включати до раціону харчування космонавтів свіжі фрукти, овочі, а також делікатесні продукти з м’яса, риби та ін.

Набір інструментів для слюсарно-механічних та ремонтних робіт, що експонується у вітрині, складається з молотка з монтувальним кінцем рукоятки; важільного інструменту (обценьків) з уніфікованими рукоятками та головками, що швидко замінюються; тримача дистанційного з інструментами, що швидко замінюються: зубилом, кернером; ключа анкерного торцевого з пересувною рукояткою типу лещат.

Колекцію макетів, моделей, зразків ракетно-космічної техніки доповнюють два РРД типу С5, 33А; макет системи „Аріадна” ДРКЦ; три апарати для проведення високотехнологічних операцій в умовах невагомості, вакууму: „Испаритель-80 (ПУ)”, „Испаритель-80РБ №01”, „УРИ” (укр. відповідники – „Випарник”, „УРІ”).

Застосування РРД С5, 33А – ракета КСР 5; носій ракет – літак Ту-16К; дальність польоту ракети – до 500 км.

Низькоорбітальна супутникова система зв’язку „Аріадна” призначена для забезпечення в глобальному масштабі міжабонентського зв’язку з використанням супутникових каналів. До складу системи входять космічний комплекс та комплекс зв’язку. Інвестор розробки – Українська Асоціація виробників передових технологій, наукоемної продукції, товарів та послуг на ринок країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону

Для відновлення терморегулюючих, захисних та оптичних покриттів, які під впливом мікрометеоритів і космічних випромінювань в різній мірі втрачають свої функціональні якості, за допомогою особливостей електронно-променевого випаровування були розроблені технологічні установки типу „Испаритель”. Їх призначення – нанесення тонкоплівкових металевих покриттів на експериментальні зразки з конструкційних матеріалів методом термічного випаровування та конденсації.

Експерименти були проведені на ОС „Салют-6” в 1979-1981 рр. космонавтами В. Рюміним, В. Ляховим, Л. Поповим, В. Ковальонком, В. Савіних. В результаті одержано понад 200 зразків різних покриттів, деякі з них – з унікальними якостями.

Вперше унікальні експерименти за допомогою „УРИ” (універсального ручного інструменту) проведені у космосі С. Савицькою, В. Джанібековим та І. Волком під час роботи на ОС „Салют-7” 25 липня 1984 р.

„УРИ” дозволяє здійснювати наступні технологічні процеси: зварювання, різання, нагрів і паяння металів, нанесення тонкоплівкових покриттів за допомогою електронного променю. Матеріали, що обробляються – сталь, титанові та алюмінієві сплави; ті, що напилюються – золото, срібло, мідь. Складається „УРИ” з робочого інструменту пістолетного типу з високовольтним блоком живлення та двома електронно-променевими гарматами, відсіку приладів та пульта керування, а також планшету із зразками для обробки.

Розповісти про перебіг експериментів з „УРИ” допомагає стенд, на якому розміщені кольорові світлини: портрети космонавтів, С. Савицька під час роботи з „УРИ” у відкритому космосі (на зовнішній поверхні ОС). Останній знімок зроблений у космосі 27 липня 1984 р. В. Джанібековим. Підкреслимо, що С. Савицька стала першою жінкою – космонавтом, яка вийшла у відкритий космос і знаходилася там протягом 3 год. 55 хв.

Установки типу „Испаритель” та „УРИ” були розроблені в Інституті електрозварювання імені Є.О. Патона АН України в м. Києві.

Наступний експозиційний розділ складається зі стендів, що присвячені темам: „Космічні апарати, які розроблені в Україні” (ілюстрована кольоровими світлинами і малюнками таблиця-схема); „Міжнародні зв’язки України, Полтавщини у галузі аерокосмічної науки і техніки” (основним тут є фотодокументальна колекція про історію державного науково-виробничого ракетно-космічного Центру „ЦСКБ -Прогрес” в м. Самарі – колажний показ), – а також карти-схеми „Полтавська область з космосу” та фотознімків „Полтава з космосу”, „Центр Полтави з висоти пташиного польоту”.

На одному з трьох фризів розміщено фотоматеріали про участь України в міжнародному проекті „Морський старт”(“Sea Launch”): платформа і корабель в Тихому океані; перевантаження з корабля на платформу РН „Зеніт”; РН на старті; перші секунди польоту „Зеніта-3SL”.

Вперше запуск було здійснено не з земної поверхні, а з плавучого космодрому на екваторі, неподалік від острова Різдва. Цей запуск 28 березня 1999 р. фахівці назвали початком нової ери в освоєнні космічного простору, хоча на орбіту демонстраційно був виведений всього лише макет супутника вагою в 4,5 т.

Відвідувачі можуть ознайомитися з експонатами та матеріалами про космонавтів українського походження на стенді „Космонавти – сини України”; про льотчиків-космонавтів, які тим чи іншим чином пов’язані з Полтавщиною: у вітрині експонуються горельєф з портретами О. Леонова, П. Бєляєва та написом: „Леонов, Беляев. Первый в мире выход человека из корабля в космос. 18 марта 1965”; – настільна медаль Г. Берегового „Международные космические полеты” (за програмою „Інтеркосмос”); фотопортрети льотчиків-космонавтів Г.Т. Берегового, О.А. Леонова, В.В. Аксьонова, П.І. Клімука; фотознімок екіпажу у складі В.Г. Титова, М.Х. Манарова, А.С. Левченка (в скафандрах) перед польотом на ОС „Мир” в 1987 р.

Г.Т. Береговий – льотчик-космонавт, генерал-лейтенант авіації, заслужений льотчик-випробувач СРСР, кандидат психологічних наук. Народився в с. Федорівка Карлівського району на Полтавщині. Закінчив Ворошиловградську школу військових льотчиків. Воював проти німецько-фашистських загарбників (був льотчиком, командиром ескадрильї штурмової авіації), здійснив 186 бойових вилетів. 1944-го року відзначений званням ГРС. За здійснення польоту в космос у жовтні 1968 р. на КК „Союз-3” йому було присуджено найвище в СРСР звання ГРС вдруге. Під час польоту було здійснено багаторазове маневрування корабля на орбіті та його дворазове зближення з безпілотним КК „Союз-2”. Г.Т. Береговий є Почесним громадянином українських міст Ворошиловграда (тепер – м. Луганськ), Вінниці.

О.А. Леонов – льотчик космонавт, генерал-майор авіації, двічі ГРС, кандидат технічних наук. Випускник школи початкової льотної підготовки в м. Кременчуці Полтавської області, Чугуївського військового авіаційного училища льотчиків. 18-19 березня 1965 р. разом з П.І. Бєляєвим здійснив політ на КК „Восход-2”. Під час польоту, що тривав 1 добу 2 год. 2 хв. 17 сек., вперше у світі вийшов у космічний простір, віддалився від корабля на відстань до п’яти метрів і пробув у відкритому космосі поза шлюзовою камерою 12 хв. 9 сек.

15-21 липня 1975 р. спільно з В.М. Кубасовим О.А. Леонов брав участь у першому міжнародному космічному проекті „ЭПАС” (експериментальний політ „Аполлон” — „Союз”).

Іменем О. Леонова названо кратер на Місяці.

О.А. Леонов – Почесний громадянин м. Кременчука Полтавської області.

В.В. Аксьонов, П.І. Клімук, А.С. Левченко також розпочинали своє навчання у Кременчуці.

Батьки космонавта М.Х. Манарова – Х.М. та В.А. Манарови – вже протягом багатьох років є мешканцями м. Полтави.

Музей знайомить з відомостями про першого космонавта-українця за походженням (і космонавта № 4 у світі) П.Р. Поповича та про першого космонавта незалежної України Л.К. Каденюка. Знайомству допомагають світлини: портрет П.Р. Поповича та його знімок з іншими членами першого загону космонавтів, – а також стенд, що присвячений космічному польоту Л.К. Каденюка (світлини: український космонавт перед польотом з членами екіпажу місії STS-87; після польоту (в скафандрі); в Полтавському музеї авіації та космонавтики – робить запис у Книзі Почесних гостей музею та інші; дві гаптованих емблеми місії; листівка із зображенням американського космічного човника в польоті).

П.Р. Попович – льотчик-космонавт, генерал-майор авіації, двічі ГРС, кандидат технічних наук. Народився у м. Узин на Київщині. „Мені часто сниться Дніпро, місяць над Білою Церквою, вишня біля нашої хати. Звідси починається моя дорога в космос”, – згадував П.Р. Попович. Саме у виконанні Павла Романовича вперше у світі пролунала українська пісня: „Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…”, – з космічної орбіти. Космічні польоти він здійснив на КК „Восток-4” 12-15 серпня 1962 р. та 3-19 липня 1974 р. (спільно з Ю.П. Артюхіним) як командир екіпажу на КК „Союз-14” і „челомеївській” орбітальній станції „Салют-3”. Перший політ проходив одночасно з КК „Восток-3”, що його пілотував А.Г. Ніколаєв. Між космонавтами було встановлено двосторонній зв’язок, з кораблів транслювалися телевізійні передачі. Політ тривав 2 доби 22 год. 57 хв. Тривалість другого космічного польоту – 15 діб 17 год. 30 хв. 28 сек. Загальний час за обидва рейси в космос склав 18 діб 16 год. 27 хв. 28 сек.

П.Р. Попович є Почесним громадянином м. Полтави.

Л.К. Каденюк 19 листопада — 5 грудня 1997 р. брав участь у здійсненні 87-ї місії за програмою польотів космічного човника „Колумбія” (Space Shuttle Columbia). На борту американського повітряно-космічного літака працював міжнародний екіпаж у складі: астронавтів США К. Крігела, С. Ліндсея, В. Скотта, К. Чавли (американки індійського походження), японського космонавта Т. Дої та першого космонавта незалежної України Л.К. Каденюка. За 16 днів польоту КК здійснив 251 оберт навколо Землі, подолавши відстань понад 10 млн. км. Під час польоту Л. Каденюк проводив серію біологічних досліджень.

Світлини в експозиції ілюструють подробиці програми біологічних досліджень, що виконувалися українським космонавтом під час цього польоту.

У вітрині експонуються гумус (штучний грунт), прилади „ИФС” та „Рост”, що призначені для проведення біологічних експериментів у космосі.

Розширюють уявлення про космонавтів та пілотовані космічні польоти кольорові та в сепії світлини, що розміщені на двох фризах: перший космонавт планети Земля Ю.О. Гагарін, перший космонавт України Л.К. Каденюк та КК „Восток”, „Сolumbia”, на яких вони здійснювали космічні польоти; О.А. Леонов: у кабіні літака, під час першого у світі виходу з корабля у відкритий космічний простір; зістиковані на орбіті КК „Союз-19” та „Аполлон”.

У наступному розділі експозиції представлено фрагмент кабіни літака Ту-16, що відтворений з двох крісел льотчиків, частини приладової дошки і т. ін., що були подаровані музею авіаторами полтавського авіаз’єднання.

У залі експонується також спеціальний висотний костюм з гермошоломом, зі спеціальними рукавичками та шкарпетками, які використовуються в польотах на висоті до 30 км та більше. Костюм виготовлений у вигляді комбінезону, що підганяється до тіла за допомогою шнурівки, забезпечує паро — та повітропроникність, має пневматичний пристрій для натягу тканини по периметру тулуба й кінцівок, в результаті чого створюється потрібний тиск на тіло льотчика.

Фрагмент кабіни літака "Ту-16"

Ту-16 — перший серійний реактивний надзвуковий важкий бомбардувальник зі стрілоподібним крилом, що розроблений Державним конструкторським бюро (ДКБ) А.М. Туполева – призначався для заміни поршневого Ту-4. У 1950-му ДКБ приступило до його проектування. Перший політ відбувся 27 квітня 1952 р. Ту-16 будувався серійно на заводах у Самарі і Казані (РФ) з 1953 р. до 1963 р. Ту-16 мав низку модифікацій – розвідник, що оснащений фотообладнанням (у бомбовому відсіку); заправник з додатковим паливним баком; ракетоносій; постановник радіоперешкод; торпедоносець.

Вперше для літаків такого типу була розроблена та застосована на практиці система дозаправлення паливом у польоті „з крила на крило”.

Побудовано було понад 1500 літаків Ту-16 різних модифікацій.

В 1957 р. ліцензія на виробництво Ту-16 була передана Китаю, де він під позначенням Н-6 серійно будувався з 1968 р. до кінця 1980-х рр. У 1961 р. 25 літаків Ту-16 із радянськими екіпажами були надані Індонезії. Вони взяли участь у індонезійсько — голландському збройному конфлікті як „зброя лякання”, тому що до реальних бойових дій тоді не дійшло. У складі ВПС Єгипту Ту-16 застосовувався в ході арабо-ізраїльської війни в 1973 р., в Іраку на початковому етапі ірано-іракської війни 1980-1988 рр., а також радянськими ВПС у ході бойових дій в Афганістані. Знятий з озброєння ВПС і ВМФ у 1994 р.

Характеристики літака: довжина – 34,8 м; висота – 10,36 м; розмах крила – 32, 99 м; площа крила – 164,65 кв. м; злітна вага – 75,8 т; максимальна дальність польоту – 7800 км; максимальна висота польоту – 15 км; максимальна швидкість – 1050 км/год. Екіпаж – 6 осіб.

Полтавські авіатори одними з перших оволоділи майстерністю пілотування цього літака.

Генерал-лейтенант авіації Л.В. Козлов протягом шістнадцяти років служив в авіаційних частинах України, зокрема, в Полтаві – більше 6 років. Під його керівництвом 1-4 грудня екіпаж літака Ан-124 „Руслан” здійснив навколосвітній переліт за маршрутом Мельбурн (Австралія) — Південний полюс — Ріо-де-Жанейро (Бразилія) — Касабланка (Мароко) — Північний полюс — Возвиженка (РФ) — Мельбурн. Польотний час склав 72 год. 16 хв. 15 сек. (у повітрі – 63 год. 17 хв.; здійснено 3 дозаправлення). Кількість посадок – 3 (Ріо, Касабланка, Возвиженка). Відстань – 50370 км. Під час польоту встановлено 7 світових рекордів для літаків такого типу.

Модель транспортного літака Ан-124 „Руслан” (розробка ОКБ ім. О.К. Антонова (м. Київ), перший політ відбувся 1982-го р.) експонується в цьому розділі. Характеристики літака: довжина – 69,10 м; висота – 21,08 м; розмах крил – 73,30 м; площа крила – 628 кв. м; максимальна злітна вага – 405 т; максимальна вантажопідйомність – 150 т; крейсерська швидкість – 750-800 км/год; висота крейсерського польоту – 9-11 тис. м; максимальна дальність польоту – 12200 м. Екіпаж – 6 осіб.

В експозиції також розміщено світлини: керівник навколосвітньої експедиції – начальник науково-дослідного інституту ВПС Л.В. Козлов; два змінних екіпажі (17 членів екіпажів, а також 8 пасажирів); командир другого екіпажу – льотчик-випробувач 1-го класу полковник Ю. Ресницький (загальне керівництво – Л.В. Козлов); учасниця перельоту провідний інженер з льотних випробувань літаків АНТК ім. О.К. Антонова А. Стрельникова зі спортивним комісаром ФАІ (Міжнародної авіаційної федерації).

У двох вітринах експонуються дипломи рекордів, польотна мапа з рішенням командира в/ч 15650 Л. Козлова на встановлення світового рекорду, шолом, планшет зі схемою та описанням маршруту перельоту, наколінний планшет командира екіпажу, його документи (посвідчення майстра літакового спорту міжнародного класу; диплом про присвоєння звання „Заслужений військовий льотчик СРСР”), вимпели та ін.

Увагу відвідувачів привертає блок експонатів, що присвячені життю та діяльності наших краян – відомих учених у галузі матеріалознавства І.М. Францевича та Г.С. Писаренка. У вітрині – книга останнього „Воспоминания и размышления” з дарчим написом автора музею 22.12.1994 р., стільникова медаль, що її було виготовлено до 80-річчя від дня народження І.М. Францевича, світлини, зразки матеріалів та інструменту: круги алмазні шліфувальні, порошки, волочильний інструмент, різець токарний, оснащений надтвердим матеріалом марки СКМ-Р (масою 0,85 карат), що виготовлялися донедавна на одному з полтавських заводів.

Завершується експозиція залу і музею висловом В.І. Вернадського – автора вчення про ноосферу, що було розроблене на Полтавщині: „ Шляхи у незвідані глибини Всесвіту вічні. Скільки б не існувало людство, ці шляхи ніколи не будуть сходжені до кінця”.

Нещодавно в останньому експозиційному залі започатковано нову портретну галерею наших краян – діячів аерокосмічної галузі.

Наукові дослідження і пошуки продовжуються. І результатом їх, безумовно, стане відкриття багатьох нових імен, нових цікавих сторінок аерокосмічної історії Полтавщини.

Полтавський музей авіації та космонавтики завжди радий відвідувачам, тим, хто хоче краще пізнати аерокосмічну історію Полтавщини, дізнатися про наших славетних земляків – видатних діячів у галузі авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки.