IV зал

ХХ століття ввійде в історію цивілізації
століттям підкорення повітряного океану.
Стрибок, що його зробило людство за 100
років – від перших незграбних апаратів до
надзвукових літаків та космічних апаратів
— неймовірний.

Ягупольський М.Й.

4-тий зал

Експозиція четвертого залу має назву „Авіабудівництво на Полтавщині. У небі Великої Вітчизняної війни. Стратегічна операція „Френтік”.

Авіаційна історія полтавського регіону налічує майже 100 років. Вона розпочалася з відкриття в 1910 р. аероклубу в Полтаві.

Подальший її розвиток пов’язаний з ім’ям колишнього військового льотчика М.А. Комарницького. Про його активну участь у розвитку авіаційної справи в Україні та Росії свідчать фотознімки, Грамота ТСОАвіахіму (1926), фрагмент листа до Ю.О. Побєдоносцева (1952) та інші документи.

Полтавський період у житті авіатора охоплює 1919-1924 рр. За його участю на Полтавщині в першій половині 1920-х рр. була організована мережа інституцій, що сприяли розвитку авіації: губернські та окружні, районні відділи, осередки Товариства авіації, повітроплавання України і Криму (ТАПУК), гуртки безмоторної (планерної) авіації. Один з таких гуртків діяв при Полтавській професійно-технічній школі, де в 1922-1924 рр. на хімічному та механічному відділеннях навчався майбутній відомий учений-ракетник Ю.О. Побєдоносцев. Під керівництвом М.А. Комарницького він став активним учасником гуртка. Разом зі своїми товаришами Є. Печерським, Б. Горонескулем, Д. Зосимом та іншими пропагував авіаційні знання серед полтавської молоді, будував планери, які навіть брали участь у ІІ Всесоюзних планерних змаганнях у Коктебелі (поблизу м. Феодосії в Криму). Тут Ю.О. Побєдоносцев робив перші спроби конструкторських розробок: крім планера „ДЗ Цапля” проектував так звану повітряну мотоциклетку, спираючись на консультаційну допомогу харківських фахівців – професорів Проскури, Ксандрова та ін. Роботи та обдарованість Ю. Побєдоносцева були належним чином оцінені професором В.П. Ветчинкіним, який запросив юнака працювати в Центральний аерогідродинамічний інститут (ЦАГІ) в Москву.

Під впливом старшого брата авіаційною технікою, парашутизмом захопилася Марина Олександрівна Побєдоносцева, яка теж розпочинала своє навчання в 1920-і рр. в одній з полтавських шкіл. У 1930-і вона стала однією з перших жінок-парашутисток у країні – здійснила стрибок з борта літака АНТ-14 разом з Лідією Кулешовою та Любов’ю Берлін під час першого святкування Дня авіації в СРСР (1933). В конструкторському бюро (КБ) авіаконструктора Д.П. Григоровича вона згодом очолила бригаду, яка вдало спроектувала літак „Е-2” („Експериментальний-2”) (1936).

Світлини та документи: портрети Ю. Побєдоносцева – учня профтехшколи в Полтаві, Г.Ф. Проскури, В.П. Ветчинкіна, авіаконструктора М.Й. Гуревича, фотознімки бригади М. Побєдоносцевої в КБ Д.П. Григоровича, малюнок зовнішнього вигляду та креслюнок планера „Аист”, що будувався членами полтавського гуртка, та інші матеріали, що експонуються в цьому розділі, — були подаровані полтавцям представниками родини, колегами Ю.О. Побєдоносцева.

На рубежі 1920-х-1930-х рр. у нашому місті функціонувала Всеукраїнська школа льотчиків, яка підготувала цілу плеяду талановитих і успішних авіаторів. У 1931- 1933 рр. обов’язки начальника льотної частини школи виконував С.О. Леваневський, пізніше – один з перших полярних льотчиків – Героїв Радянського Союзу. Серед його учнів і послідовників по роботі у полярній авіації — полтавці І.Г. Бахтінов, М.В. Пліш. Їх льотні книжки, документи, нагороди за працю по освоєнню Крайньої Півночі експонуються в окремому розділі та зберігаються у фондах музею.

Серед найцікавіших речей, експонованих у залі, є кортик льотчика морської авіації, записник з мапою „Євро-азійське повітряне сполучення”, льотні окуляри С.О. Леваневського, мапа його трансполярного перельоту: польоту з євразійського материка на американський за найбільш коротким маршрутом – з Москви до Лос-Анджелеса і Сан-Франциско (США) (1936).

Ці та інші унікальні речі, документи, матеріали передали до колекції музею донька, невістка та онука С.О. Леваневського.

Останній арктичний політ С.О. Леваневського з екіпажем розпочався 12 серпня 1937 р.

На чотирьохмоторному літаку Н-209 (ДБА) планувався безпосадковий переліт через полюс до Фернбекса, а після дозаправлення там – до Нью-Йорка (США). У залі знаходиться макет цього літака. Він мав достатньо велику вантажопідйомність і вагу. Загальна польотна вага під час старту мала складати близько 35 тон. На гвинтах були встановлені спеціальні пристрої проти обледеніння. Вважалося, що темно-синій колір фюзеляжу сприятиме поглиненню теплових променів. Мотори з наддувом давали можливість здійснювати політ на висоті понад 6 тис. м – над хмарами, щоб не втратити орієнтування під час польоту над Арктичним басейном. Проте літак з екіпажем зник в арктичних просторах… Активні пошуки декількох експедицій виявилися безрезультатними. Понад 70 років Арктика зберігає цю „нерозгадану таємницю”.

Фотознімки: С.О. Леваневський перед польотом біля мапи, зі штурманом В.І. Левченком, старшина першої групи І.Г. Бахтінов з інструкторами Полтавської Всеукраїнської школи льотчиків, група випускників школи 1934-1935 рр. та інші, — також дозволяють більш повно розкрити цю цікаву сторінку авіаційної історії Полтави.

Увагу відвідувачів привертає фото одного з вихованців школи Віктора Берегового – старшого брата льотчика-космонавта Г.Т. Берегового (1935).

Даруючи це фото полтавцям, Георгій Тимофійович вперше після багатьох років мовчання розповів про трагічну долю свого брата, який був заарештований у 1930-і рр. і загинув, а також про те, що саме під впливом Віктора він вирішив стати льотчиком.

Наступний розділ експозиції розповідає про діяльність Кременчуцького аероклубу, що був організований 1937-го року. Документи свідчать про те, що наприкінці 1930-х рр. – до грудня 1940 р. Полтавський та Кременчуцький аероклуби були об’єднані в один. Вони успішно готували пілотів і авіатехніків. З початком війни 1941-1945 рр. цей об’єднаний аероклуб перебазували до Сталінграду (тепер – м. Волгоград) і припинив існування наприкінці 1941 р. – на початку 1942 р.

Окремий підрозділ присвячено Полтавській Вищий школі штурманів Військово-Повітряних Сил (ВПС) (в деяких джерелах її називають іноді Вищими курсами штурманів). Ймовірною датою її створення вважається осінь 1940 р. Встановлено, що школа (курси) функціонувала в 1941 р. та 1946 р. Командував нею досвідчений льотчик Г.М. Прокоф’єв. Після початку війни (1941) школа (курси) була перебазована до м. Краснодар, пізніше дислокувалася в Криму (вже як спеціальна бомбардувальна група, підпорядкована 51-й Окремій армії), потім – знову діяла в Краснодарі, в м. Ставрополі, в Оренбурзькій області. До Полтави курси не повернулися, хоча до 1947 р. зберігали назву Полтавських.

Експонуються фотопортрети керівників Полтавської школи (курсів) штурманів Г.М. Прокоф’єва, Полтавського аероклубу – Я.Д. Форостенка та Кременчуцького – К.В. Ковтуна, фотознімки полтавських курсантів біля літака ПО-2, перших випускників — аероклубівців у Кременчуці (1938), льотна книжка льотчика 1-ої ланки 1-го загону Полтавського аероклубу Н. Г. Удовиченка, звіт Полтавського військового відділу за 1940 р. та інші світлини та документи.

Початок діяльності Полтавського аеродрому (Полтавського авіапідприємства) також пов’язують з ім’ям М.А. Комарницького, який багато зробив для його облаштування на початку 1920-х рр. До весни 1924 р. аеродром був готовий прийняти будь-який пасажирський або військовий літак.

15 травня 1924 р. – після затвердження перших повітряних ліній в Україні правлінням Товариства „Укрповітрошлях” – відбувся перший технічний рейс за маршрутом Харків-Полтава-Харків на літаку Дорн’є-Комета. Макет цього літака, афіша Українського Товариства Повітряних Сполучень „Укрповітрошлях” початку 1920-х рр. представлені в експозиції.

Невдовзі Полтава стала вузловою повітряною станцією в Україні. З того часу до початку 1990-х рр. полтавський аеродром та аеропорт активно експлуатувалися.

Авіаційна операція "Френтік"

1936-го року Полтавський аеродром став базою 16-ї важкобомбардувальної авіабригади та 8-го важкобомбардувального авіаполку 1-ої Повітряної армії особливого призначення, 1944-го – для 169-ї авіаційної бази особливого призначення (АБОП). Повітряне прикриття забезпечували 310-а винищувальна авіадивізія та зенітні частини 6-го корпусу. Спеціальне завдання виконували також 329-а винищувальна авіадивізія, 2-а авіадивізія особливого призначення.

Авіаз’єднання було сформоване у зв’язку з виконанням операції, яка пов’язана з використанням полтавської авіабази, а також аеродромів у Миргороді та Пирятині Полтавської області для дислокації на них у 1944 р. авіаформувань 8-ї та 15-ї повітряних армій США, важких бомбардувальників В-17 „Літаючі фортеці”, що здійснювали „човникові рейди” у рамках програми спільних дій стратегічної авіації країн антигітлерівської коаліції, тепер, завдяки полтавцям, відомої далеко за межами Полтави і України як операція „Френтік”.

"Френтік"

У 1994 р. з нагоди 50-річчя від часу тих подій Полтавській військовий аеродром, м. Полтава приймали трьох ветеранів ВПС США – учасників цієї операції: Д. Стюарта (він перший посадив свій літак на Полтавському аеродромі 2 червня 1944 р.), Ч. Бічама та Л. Кула, а також екіпажі американських військових льотчиків на літаках В-52, сучасних транспортних літаках США. Ця подія викликала чималий міжнародний резонанс. Даною сторінкою авіаційної історії Полтавщини цікавляться нині не лише українські та американські військові історики, але й дослідники Данії, Голландії, Великобританії, Німеччини, Нової Зеландії та ін.

Унікальна колекція світлин, документів, книг, спеціальних конвертів, емблем, значків, копія Декларації союзницьких держав (1 грудня 1943 р.), мапа з позначеними аеродромами базування частин і з’єднань – учасників човникових польотів, кольорові схеми місій, що були здійснені в рамках операції та інші матеріали експозиційного розділу, що присвячений цій темі, розкривають події даного періоду.

У музейній експозиції представлені макети американських літаків В-17 та В-52, фрагменти металевих ланок польового полтавського аеродрому.

Особливу увагу відвідувачів музею привертає американський прапор, який, від’їжджаючи з Полтави, союзники залишили тут на згадку про бойову співдружність.

Відомо, що у передвоєнні роки та після звільнення окупованої території на Полтавщині працювало декілька заводів, підпорядкованих або таких, що виконували мобілізаційні завдання Наркомату Авіаційної Промисловості (НКАП) СРСР. Окремий підрозділ містить документи щодо діяльності заводів „Метал” (№ 456, правонаступник у повоєнний період – Полтавський турбомеханічний завод (ПТМЗ) та „РЕМЗ” (артіль) у Полтаві, а також „Комунар” у м. Лубни Полтавської області.

Належне місце в експозиції відведено світлинам та документам полтавців-учасників війни 1941-1945 рр., яким за льотну майстерність та мужність було присвоєне найвище в СРСР звання Героя Радянського Союзу.

Серед експонатів — фотопортрет, фотознімки часів війни, книги уродженки м. Лубни Полтавської області Н.Ф. Меклін-Кравцової. Вона перебувала на фронті з 1942 р. Старша льотчиця 46-го гвардійського нічного бомбардувального авіаполку 1325-ї нічної бомбардувальної авіадивізії 4-ї Повітряної армії 2-го Білоруського фронту Н.Ф. Меклін до грудня 1944 р. здійснила 840 бойових вилетів на бомбардування важливих об’єктів, техніки та скупчень військ ворога. Нагороджена чотирма орденами, медалями. Звання Героя було присвоєне їй 23 лютого 1945 р. У повоєнні роки Н.Ф. Меклін-Кравцова стала письменницею. ЇЇ повісті „От заката до рассвета”, „Из-за парты на войну”, „За облаками солнце”, „На горящем самолете” та інші адресовані молоді.

Експонуються фотодокументальні матеріали, присвячені льотчикам — Героям І.І. Бабаку, С.Г. Гетьману.

Військовий льотчик І.І. Бабак на фронтах пройшов шлях від льотчика до командира 100-го гвардійського винищувального авіаполку 8-ї Повітряної армії. У боях збив 37 ворожих літаків. Останні роки свого життя мешкав у Полтаві.

Генерал-майор авіації С.Г. Гетьман – уродженець Полтави. Він першим серед полтавців був удостоєний звання ГРС під час війни.

Особливими експонатами у цьому розділі вважаються гвардійський знак, Золота Зірка Героя (муляж), документ про присвоєння звання ГРС від 24 травня 1946 р., оригінал Вітання Президента України з 55-ою річницею Перемоги, інші документи та фотоматеріали О.Ф. Васька.

О.Ф. Васько народився в с. Васьки Полтавського району. У вітрині представлена унікальна річ — планшет з мапою бойового завдання О.Ф. Васька, яке він виконував у небі над Берліном у Німеччині. Ця мапа дивом збереглася з часів війни (зазвичай такі документи після виконання завдання негайно вилучалися). У цій вітрині шолом першої половини 1940-х рр. льотчика О.Ф. Васька сусідує із шоломом сучасного льотчика. Це сусідство можна вважати символічним матеріальним свідченням зd’язку авіаційних поколінь.

З 1946 р. Полтавський аеродром став базою 13-ї гвардійської Дніпропетровсько-Будапештської бомбардувальної авіадивізії далекої дії (АДД) та 185-го гвардійського Кіровоградсько-Будапештського авіаполку.

В останні роки там знаходилася 215-а авіабаза, тепер – комендатура.

Макети літаків, зразки авіаційної техніки та приладів

Типи літаків, що були на озброєнні полтавського авіаз’єднання – Ту-4 (з 1949), Ту-16 ( з 1955), Ту-22 (з 1984), Ту-160 (з 1986).

В залі експонується цікава колекція різномасштабних моделей цих літаків, а також бомбардувальника ДБ-3Ф (Іл-4), винищувачів І-16 конструкції М.М. Полікарпова, Су-7, бомбардувальника Консолідейтед В-24 Ліберейтор, винищувача ВМ З-39 Ейркобра. Подані зразки сучасних авіаційних приладів та обладнання: авіаційні гармати Р-23 та ГШ-23 (калібр – 23 мм, прицільна дальність стрільби – 2000 та 2500 м, швидкість стрільби – 1250 та 3000 пострілів за хвилину відповідно),снаряди до авіаційних гармат; оптичні приціли ОПБ-11 (для наземних цілей) та ОПБ-15 з пристроєм до нього для введення вихідних даних в автоматику прицілу; авіаційний штурвал; пульт керування скиданням бомб; телевізійний приціл ТП-1М (для виявлення повітряних цілей, що знаходяться поза сферою візуального спостереження) та екран для відображення інформації про повітряні цілі.

З перших повоєнних років до останніх десятиліть полтавські авіатори гідно підтримували традиції своїх попередників. Як доказ цього твердження сприймаються відвідувачами експоновані речі, а також дипломи, нагороди полтавських льотчиків, які вони одержали на міжнародних авіаційних шоу або за внесок у здійснення перспективних програм за участю авіації. Наприклад, диплом Королівського міжнародного авіашоу „Сигнал вечірньої зорі” (1998), копія особистої мапи командира вертольоту Мі-2 М.В. Моргуна високоширотної експедиції, що проводила 1987-го року наукові дослідження на Північному Полюсі, а також його форма, годинник та ін.

Експозиція залу свідчить про те, що авіаційна історія Полтавського регіону є важливою частиною історії авіації у ХХ столітті.