III зал

Нелегкий шлях від Землі до зірок…

Сенека (молодший)

Із зоряних висот краще видно не
лише інші світи, але й наші земні
справи.

Гагарін Ю.О.


Саме у можливості у найближчому
майбутньому розпочати по-
справжньому господарювати на
нашій планеті й слід вбачати основ-
не значення для нас у завоюванні
просторів Сонячної системи.

Кондратюк Ю.В.

Третій зал – умовно меморіальний. Його експозиція присвячена життю та діяльності одного з піонерів теоретичної космонавтики Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея), чиє ім’я постало в один ряд з іменами фундаторів світової космічної науки – К.Е. Ціолковського, Ф.А. Цандера, Р.Х. Годдарда, Р.А.Ш. Еcно-Пельтрі, Г. Оберта.

Ю.В. Кондратюк (О.Г.Шаргей)

В експозиції залу представлені факсимільні копії (художник – В.М. Батурін) унікальних документів: метричного свідоцтва, паспорта, свідоцтва Старости Полтавського міщанського станового товариства; фотознімки матері Людмили Львівни (у дівоцтві Шліппенбах), батька Г.Б. Шаргея, бабусі Катерини Кирилівни, дідуся Якима Микитовича Даценка, близьких і товаришів О. Шаргея. Вони є документальним свідченням того, що 21 червня (9 – за ст. ст.) 1897 р. в Полтаві народився Олександр Гнатович Шаргей. Він був похрещений в Успенському кафедральному соборі. Рано осиротів, ріс у родині бабусі та нерідного дідуся. Навчався у 2-й Полтавській чоловічій гімназії.

Куточок експозиції, присвяченої дитячим та юнацьким рокам О.Ю.Шаргея

В залі відтворено умовно-меморіальний фрагмент кімнати у будинку бабусі та дідуся по вулиці Стрітенській, № 4, де мешкав Саша Шаргей – його „гімназичний куточок”: невеличке живописне полотно – морський пейзаж, віденське крісло, стіл з чорнильним приладдям на ньому, настільною лампою, пір’яною ручкою, аркушами із учнівського зошиту, улюбленою книгою німецького письменника Б. Келлермана „Тунель”. У книзі йдеться про талановитого інженера, який реалізував власний проект, збудувавши тунель крізь всю Землю. Прочитавши книгу, гімназист Саша Шаргей спробував зробити розрахунки, щоб упевнитися, чи можливо насправді будівництво такого тунелю. І дійшов заперечного висновку: рівень розвитку тогочасної науки і техніки не дозволяв здійснити подібний проект.

До речі, й в наші дні світовий рекорд проникнення в глибини Землі становить лише 1823 м. Це досягнення прирівнюється до географічного відкриття. Воно належить українським спелеологам, які, зі своїми західними колегами, восени 2004 р. проторували шлях до печери Крубера — Ворон’я в Абхазії на Кавказі. Цікаво, що у січні 2001-го один з попередніх світових рекордів (1710 м) був також установлений українською спелеологічною експедицією під командою полтавця Юрія Касяна.

Зробивши заперечний висновок щодо будівництва наскрізного земного тунелю, юнак захопився думкою про можливість польоту від Землі – через космічний простір до інших планет. Свої перші розрахунки, перші ідеї він почав викладати у звичайному гімназичному зошиті (у 1914-1915 рр.).

У меморіальному залі декілька аркушів із гімназичного зошиту з розрахунками та креслюнками Саші Шаргея, виконані юнаком під час розробки питання можливості польотів у міжпланетний простір, сусідують на учнівському столі зі срібною медаллю, якою випускник 1916-го р. О. Шаргей був відзначений за успішне навчання та зразкову поведінку.

Атестат зрілості, випускний фотознімок, інші світлини, підручники, зошити, пейзажні замальовки ілюструють розповідь про викладачів, вихователів, товаришів Олександра Шаргея в його гімназичні роки.

1916-го року О. Шаргей став студентом Петроградського політехнічного інституту. Невдовзі був призваний до армії. І по закінченні прискореного випуску школи прапорщиків при одному з юнкерських училищ Петрограда опинився на Турецькому фронті. Після підписання Брестського миру прапорщик О. Шаргей направився в Полтаву. На шляху до рідного міста його мобілізували до білої армії. Але Олександр втік та протягом двох місяців (травень – червень) перебував у Полтаві. Потім жив і працював у Києві (до осені 1919 р.).

У листопаді 1919 р. О.Г. Шаргей був мобілізований до Денікінської армії. Але знову втік. З цього часу до літа 1921 р., побоюючись переслідувань за службу в білій армії, він міняв місця проживання і роботи (працював мастильником вагонів на залізничній станції Бобринська (м. Сміла Черкаської обл.), на кооперативному млині, кочегаром на цукровому заводі в містечку Мала Виска (М. Виска) на Кіровоградщині.

Проте весь цей час О. Шаргей не полишав працювати над рукописом про міжпланетні подорожі. Ще до від’їзду на Турецький фронт він закінчив (у травні 1917 р.) опрацювання першого варіанту рукопису (пізніше датованого автором 1916 роком). У Києві ж учений працював над його другим варіантом – „Тим, хто буде читати, щоб будувати” (1918-1919). У М. Висці розпочав роботу над третім варіантом свого рукопису, який отримав робочий заголовок „Про міжпланетні подорожі”.

З серпня 1921 р. у М. Висці О. Шаргей продовжив свій життєвий шлях під іменем іншої людини – Георгія (Юрія) Васильовича Кондратюка.

Існує декілька точок зору щодо причини, які змусили О.Г. Шаргея піти на такий крок. Найбільш поширеною й прийнятою більшістю дослідників є наступна.

Осторога, що за службу О. Шаргея прапорщиком царської армії, а потім в білій та в армії А. Денікіна доведеться відповідати не лише Олександру, але й його зведеній сестрі (по батькові) Ніні та мачусі О.П. Кареєвій, змусила останню шукати виходу.

Активну допомогу вона отримала від учителів своєї доньки Ніни – викладачів київської школи № 50 В.Г. Тучапської — Крижанівської та В.В. Кондратюка. Саме вони передали О.П. Кареєвій документи молодшого брата останнього – Георгія (Юрія), котрий помер від туберкульозу 1 березня 1921 р. О.П. Кареєва з оказією переправила ці документи пасербові. О. Шаргей поступився наполегливим проханням мачухи, і з 15 серпня 1921 р. „став” Ю.В. Кондратюком, 1900-го року народження, уродженцем м. Луцька Волинської губернії, колишнім студентом Київського університету.

Світлини О.П. Кареєвої, В.Г. Тучапської — Крижанівської, В.В. Кондратюка, учнів та інших вчителів, копії документів з особової справи студента Петроградського політехнічного інституту О.Г. Шаргея, фотопортрет і деякі документи Г.(Ю.) Кондратюка та інші експонати допомагають відтворити цей непростий період у житті О.Г. Шаргея (Ю.В. Кондратюка).

Його завершенням стало відправлення О.Г. Шаргеєм (вже – Ю.В. Кондратюком) перед від’їздом з М. Виски третього варіанту рукопису про міжпланетні польоти (разом з передмовою) на рецензування в Головнауку, в Москву.

Розділ, що присвячений діяльності Ю.В. Кондратюка у галузі промислової вітроенергетики та будівництва зерносховищ

Окремий блок експозиційних матеріалів розкриває наступний період у житті полтавського інженера і вченого, пов’язаний із будівництвом зерносховищ та розробками у галузі промислової вітроенергетики.

1925-го року було прийняте рішення про спорудження декількох великих зернових елеваторів на Північному Кавказі. Розуміючи важливість цього проекту, Ю.В. Кондратюк (О.Г. Шаргей) відклав продовження самоосвіти, інші справи і став механіком на будівництві елеватора на станції Криловській Північнокавказької залізниці, через рік – старшим механіком на такому ж будівництві на станції Ельхотово у Північній Осетії, а з весни 1927 р. до осені 1930 р. – у Західному Сибіру працював по експлуатації, ремонту, механізації, проектуванню і будівництву зернових механізованих комор та елеваторів, обіймаючи різні посади від техніка до помічника районного інженера краєвої контори „Хлібобуд”.

12 квітня 1926 р. Ю.В. Кондратюк (О.Г. Шаргей) одержав відповідь з Москви з високою оцінкою своєї праці „Про міжпланетні подорожі” від інженера-механіка В.П. Ветчинкіна (цей відомий учений у галузі аеродинаміки, доктор технічних наук, професор з 1921 р. працював над проблемами реактивного польоту, в 1925-1927 рр. – над питаннями динаміки крилатих ракет і реактивних літаків).

Тому, активно допомагаючи країні з хлібом насущним (мав патенти та авторські свідоцтва на винаходи у галузі елеваторної техніки), Ю.В. Кондратюк (О.Г. Шаргей) не полишав роботи і над четвертим варіантом рукопису – вже під назвою „Завоювання міжпланетних просторів”.

Зоряним мріям, роботі на Кубані (в станиці Криловській) полтавського механіка-самоука, який став одним з перших у світі теоретиків космонавтики, присвятив свої рядки поет А. Богданович (вірш „Зерна”):

Кубань. Элеватор. Селяне.
У веялок пляшут бока.
Как лунные горы, сияют
Пшеницы живой вороха.
Листвою растрепанной слепо
Акация ловит лучи…
Над картою звездного неба
Механик устало молчит.
Задумался снова о чем-то,
Забыв про шкивы и ремни.
Рисунки… Наброски… Расчеты…
Когда-то сгодятся они.
Литовками выпиты зори –
До самого неба страда!
А звездная карта из зерен,
И каждая манит звезда.
Снимает он возле майдана
Полхаты почти задарма,
Где в пыльной тиши чемодана
Ракетные дремлют грома.
Старуха корову подоит,
Вечерять его позовет.
И все мирозданье в ладони
Механик с собой унесет.
Ничто безвозвратно не канет
Ни в Лету, ни в космоса тьму…
И памятник вырубит в камне
Потом Крыловская ему…
Але поезії, пам’ятники, меморіальні дошки, найменування вулиць, площ на його честь не лише в Криловській, а й у Новосибірську, Москві, Харкові, Полтаві, Комсомольську Полтавської області та інших – у майбутньому.

До речі, до таких пам’ятників можна віднести і Останкінську телевізійну вежу в Москві. Хоча її спорудження було розпочате майже через два десятиліття після того, як пішов з життя Ю.В. Кондратюк (О.Г. Шаргей), – у червні 1960 р., вважається, що інженери-конструктори проекту (колеги Юрія Кондратюка ще по харківській конторі ПЕКВЕС) М.В. Нікітін і Б.О. Злобін спирались у своїх розробках і на ідеї нашого краянина.

Макет Останкінської телевежі в експозиції цікаво порівняти з діючими макетами сучасної вітроелектростанції(ВЕС) Т600-48 та Кримської вітроелектростанції (КримВЕС) і фотознімком фундаменту — підп’ятника під неї на горі Ай-Петрі, де було розпочате будівництво цієї ВЕС за проектом Ю.В. Кондратюка та П.К. Горчакова в 1930-і рр.

Це порівняння дає можливість помітити конструктивну схожість телевежі та згаданих вітроелектростанцій.

Висота Останкінської телевежі складає 533 м. Зокрема, 385 м її залізобетонної частини. На кільцевий залізобетонний фундамент у вигляді десятикутника з діаметром описаного кола 74 м спираються десять залізобетонних опор. Для зменшення деформації від вітрових та інших навантажень усередині стовбура натягнуто 150 сталевих канатів діаметром 38 мм.

На плато Бенеде-Кир (Перепелина Вершина) на горі Ай-Петрі, на висоті 1324 м над рівнем моря, в середині 1930-х рр. планувалося побудувати 165-метрову монолітну залізобетонну башту ВЕС потужністю 12 тис. кВт при зовнішньому діаметрі 6,5 м і товщині стінок усього 30-40 см, з двома вітроколесами діаметром по 80 м, що мали по три лопаті кожне та були розташовані у двох ярусах . Стовбур-башта своїм підмурком спиралася на масляний підп’ятник. Разом із вітроколесами стовбур-башта могла повертатися навколо своєї вертикальної осі у залежності від напрямку вітру. У вертикальному положенні башта утримувалася трьома сталевими розтяжками.

М.В. Нікітін відповідав за будівельну частину цього проекту. Спільно з Ю.В. Кондратюком (О.Г. Шаргеєм) вони розробили методику розрахунку „гнучкої” залізобетонної башти, коливання якої були амортизовані, тобто математично змоделювали всі процеси коливання башти (підкреслимо, що пізніше ця методика була використана М.В. Нікітіним і при проектуванні висотного Палацу Рад (м. Москва).

Після загибелі куратора проекту Г.К. Орджонікідзе у лютому 1938 р. проектування та будівництво КримВЕС зупинили. Розпочато було проектування малопотужних ВЕС.

ВЕС Т600-48 виготовляється Південним машинобудівним заводом ім. О.М. Макарова в Дніпропетровську. ЇЇ потужність складає 600 кВт, діаметр ротора – 48 м, висота башти – 60 м.

Додамо, що 1917-го року в Україні налічувалося понад 25 тисяч вітряків, які виробляли до 200 кВт електроенергії; до середини 1960-х їх залишилося декілька сот потужністю до 4-х кВт; в 1988 р. – 15. Тепер в Україні на різній стадії підготовленості працюють 6 ВЕС: Донузлавська – в 35 км від Євпаторії, Чорноморська – на північний захід від Донузлавської, СхідноКримська (12,5 мВт), Аджигольська (50 мВт) – поблизу м. Миколаєва, а також Актаська та Асканіївська ВЕС. Закінчено проекти ще п’яти вітростанцій (для довідки: у Великобританії – понад 20 тис. ВЕС, на другому місці – Німеччина).

Ця інформація, а також порівняння макетів вежі та вітроелектростанцій є суттєвим доповненням до фотодокументальних експонатів, що присвячені даній темі. Особливо цінними серед них є оригінальні „Рабочий проект „Башня”, „Технический проект „Электрическая часть” КрымВЭС мощностью 5000 кВт” 1938-го року з підписами Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея), П.К. Горчакова та інші.

Розділ експозиції "Ідеї Ю.Кондратюка у космонавтиці"

Розповідь про ідеї та пропозиції Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея): повторне виведення (дещо іншим способом, ніж Ціолковський); вертикальний старт космічної ракети-носія; використання багатоступінчастих ракет; зменшення пасивної маси ракети шляхом відкидання частин її конструкції, що вже стали непотрібними; створення електроракетних та ядерних двигунів; застосування в умовах космічного польоту сонячних батарей; використання поясів дзеркал на орбіті навколо Землі для освітлення окремих ділянок планети відбитим сонячним світлом, що дозволило б скоротити витрати дефіцитної електроенергії; використання спеціальної внутрішньої частини крісла космонавта типу ложемент, що робить менш відчутними перевантаження під час старту, посадки, інших складних відрізків космічного польоту; створення міжпланетних проміжних баз; використання атмосфери як середовища, що гальмує, під час посадки та інші, – доповнюється демонструванням низки оригінальних експонатів. Це – макет РН „Зеніт”, подарований музею Південним машинобудівним заводом (ПМЗ) з м. Дніпропетровська; декілька сегментів справжніх сонячних батарей (донедавна вони виготовлялися одним з полтавських заводів); муляж панелі дзеркал. У лютому 1999 р. у полтавців була унікальна нагода спостерігати за космічним експериментом на основі пропозиції свого земляка – із застосуванням таких дзеркал. 4 лютого на орбітальній станції (ОС) „Мир” космонавти мали розкрити величезне дзеркало площею 500 кв. м. Вчені очікували, що світло, яке мав віддзеркалити цей пристрій, потужним променем освітить з висоти 300 км ділянку земної поверхні діаметром до 10 км на Півночі й Крайньому Сході (в такий спосіб учені хотіли, наприклад, забезпечити цілодобове вирощування овочів у північних містах Росії). До зони освітлення віддзеркаленим променем потрапила б і Полтава під час прольоту над нею ОС – о 20 год. 18 хв. Але космічне світло не впало на вулиці Полтави: під час розгортання космічного дзеркала воно зачепилося за один із зовнішніх елементів конструкції „Миру”, а спроби виправити ситуацію виявилися марними. Повторити цей дорогий експеримент тоді було неможливо. Але є сподівання на його успішне здійснення у майбутньому.

Підкреслимо, що не всі пропозиції є пріоритетними. Багато з них були сформульовані до нього іншими вченими, проте Ю.В. Кондратюк, за його словами, не мав до 1925 р. можливості ознайомитися з працями інших авторів з цих питань, й тому часто повторював те, що було відкрито раніше.

Книга Ю.Кондратюка "Завоювання міжпланетних просторів" з дарчим написом льотчика-космонавта О.А. Леонова

Однією з головних ідей Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея) вважається запропонована ним схема польоту КК з людиною на борту до інших небесних тіл з використанням посадкового модуля. Суть цієї пропозиції розкривається в меморіальному залі за допомогою діючої „Принципової схеми польоту КК на Місяць”.

Саме за такою схемою відбувся політ до Місяця та висадка на його поверхню американських астронавтів Н. Армстронга, Е. Олдріна і М. Коллінза на КК „Аполлон-11” у липні 1969 р. Реалізація теоретичної ідеї нашого земляка дозволила, за висловом першої людини Землі, яка ступила на поверхню Місяця Ніла Армстронга, зробити цей „невеликий крок для Людини, але гігантський прорив для людства”.

Крім екіпажу „Аполлона-11” на Місяці побувало ще п’ять експедицій (шоста місія – „Аполлон-13” – склалася невдало) протягом 1969-1972 рр. Відомо, що на національну програму „Аполлон” було витрачено 24 млрд. $.

Використавши схему, яка збіглася з тією, що її розробив ще в перші десятиліття ХХ ст. Ю.В. Кондратюк (О.Г. Шаргей), за оцінками деяких фахівців, американці заощадили приблизно 140 млрд. $ (наприклад, така цифра прозвучала в інтерв’ю київського кінорежисера Б.І. Савченка кореспонденту української служби радіо „Голос Америки” у травні 1997 р.),

Американські вчені не приховували того факту, що вони на практиці реалізували ідею нашого краянина, а тому тепер фахівці часто називають„космічний шлях” до Місяця „трасою Кондратюка”.

Експозиційні світлини: перша людина с Землі Н. Армстронг на Місяці; слід одного з перших землян на місячній поверхні; місяцехід (в місії „Аполлон-15”), на якому астронавти пересувалися під час проведення досліджень на Місяці; вигляд Землі з поверхні найближчої до неї планети, а також автоматичні міжпланетні станції „Луна-9”, „Луна-16”, „Місяцехід ”на Місяці, за допомогою яких проводились наукові дослідження цієї планети до пілотованої програми „Аполлон”, свідчать про важливість цих програм в історії світової космонавтики.

Щоб віддати належну шану та підкреслити вагомість внеску Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея) в реалізацію даних проектів, у розвиток космонавтики взагалі, іменем нашого видатного краянина було названо кратер на зворотному боці Місяця. На фрагменті мапи місячної поверхні (розробка Московського інституту інженерів геодезії, аерофотозйомки та картографії), який експонується в залі Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея), видно, що цей кратер сусідує з іншими, найменованими на честь К.Е. Ціолковського, Ю.О. Гагаріна, С.П. Корольова, В.І. Вернадського та інших відомих діячів у галузі аерокосмічної науки і техніки, багато з яких певним чином пов’язані з Україною, з Полтавщиною.

Щодо останніх місяців життя Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея) також існує декілька версій. Достеменно відомо, що 6 липня 1941 р. він пішов добровольцем у дивізію народного ополчення як рядовий роти зв’язку стрілецького полку. Останні відомості про нього датуються січнем-лютим 1942 р.

В експозиції представлено три фронтові поштові листівки Ю.В. Кондратюка до Г.П. Плетньової, остання з яких датується 2 січня 1942 р. Наступна листівка Г.П. Плетньової до Ю.В. Кондратюка, написана невдовзі після цього, повернулася „через неможливість вручити її адресату”. Дослідником життя та діяльності вченого Б.І. Романенком (м. Химки Московської обл.) в Подільському архіві Міністерства Оборони колишнього СРСР була знайдена роздавальна відомість за лютий 1942 р., в якій Ю.В. Кондратюка своїм підписом засвідчив отримання забезпечення.

До розділу експозиції, що присвячений увічненню пам’яті нашого відомого земляка, увійшли різноманітні видання: книги, брошури, журнальні публікації, – а також документи, світлини дослідників А.В. Даценка, Б.І. Романенка, О.Г. Раппопорта, льотчика-космонавта В.І. Севастьянова – автора першого в СРСР документального фільму, в якому було назване справжнє ім’я вченого..

Цінними експонатами є фотопортрет та копія листа 1977-го року Н.Г. Шаргей до Віце-президента АН УРСР Г.С. Писаренка про таємницю імені Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея). А також фотодокументальні матеріали, ювілейні медаль Федерації космонавтики (ФК) України і монета, що були виготовлені до святкування 100-річчя від дня народження теоретика космонавтики та ін.